Історичне досьє "Пам’яті безвинно звинувачених"

       У неділю, 17 травня, в Україні вшановують пам’ять жертв політичних репресій. День пам’яті жертв політичних репресій відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року, щорічно у третю неділю травня, з метою належного вшанування пам’яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології.

      Кількість жертв політичних репресій в Україні неможливо підрахувати – це неймовірні цифри. Деякі фахівці вважають, що за період від початку 1920-х і до кінця 1980-х років, тобто за час правління більшовицько-комуністичного режиму, в Україні було заарештовано майже півтора мільйона осіб (із них понад 50% - українці). Величезну кількість із них було розстріляно, всі інші пройшли тюрми, заслання, каторгу, табори, примусово побували в психіатричних закладах. Особливо тяжкою і болісною спадщиною минулого стали масові репресії, які чинилися сталінським режимом та його прибічниками в Україні у 1930-х роках. Приміром, в Україні в 1937-1938 роках було засуджено 198 918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в'язниць та таборів.

   Терор і репресії вразили майже всі верстви українського населення: науковців, політиків, військових, священиків, представників культури, селянство. Мільйони людей рішенням сталінської влади було безпідставно оголошено «ворогами народу», страчено фактично без суду і слідства, приречено на муки та голодну смерть у таборах чи на засланні. Репресій зазнали, як правило, найбільш обдаровані, працьовиті і соціально активні громадяни.

  Сталінський режим розгорнув масові репресії, щоб придушити вільну думку, викликати страх, укріпити покору. Окремо можна виділити жорстокі репресії проти митців XX ст. в Україні. У  ті роки у сучасну публіцистику, наукову літературу увійшов образ «розстріляного відродження». У 1930 р. був організований судовий процес над Спілкою визволення України, яка нібито була створена для від­ділення України від СРСР. Головні обвинувачення були висунені проти віце-президента Всеукраїнської Академії наук С. Єфремова. Перед судом постало 45 чоловік, серед яких були акаде­міки, професори, учителі, священнослужителі, студенти. Були винесені суворі вироки, хоча насправді ніякої підпільної орга­нізації не існувало. Подальші арешти в середовищі діячів науки й культури, жорстокі розправи проводилися без відкритих про­цесів. Закрили секцію історії Академії наук, був арештований М. Грушевський. Його незабаром звільнили, але працювати пере­вели до Москви. Туди ж перевели й кінорежисера О. Довженка. У 1938-1954 рр. було репресовано майже 238 українських письменників, хоча багато з них були прихильниками радян­ської влади, воювали за неї, відбулися як письменники вже після революції. За підрахунками істориків , 17 письменників були роз­стріляні, 8 покінчили життя самогубством, 16 пропали безві­сти, 7 померли в ув’язненні. Зазнавав арешту М. Рильський, 10 років провів у таборах за обвинуваченням в участі у міфічній Українській військовій організації Остап Вишня, були розстрі­ляні Г. Косинка, М. Зеров, М. Семенко. Покінчив життя само­губством М. Хвильовий, який мужньо намагався врятувати бага­тьох товаришів. Жорстокої розправи за­знали митці кобзарського цеху. За різними підрахунками впро­довж 1930-х років московською владою було розстріляно від 200 до 337 кобзарів, бандуристів та лірників, серед загиблих — композитор і мистецтвознавець, засновник харківської школи бандури Гнат Хоткевич. Про масштаби репресій говорить і такий факт :з 85 вчених- мовознавців репресували 62.

   Кульмінацією цих подій стало 3 листопада 1937 року, коли на честь 20-ї річниці Жовтневого перевороту у Соловецькому таборі особливого призначення було розстріляно більше сотні представників української інтелігенції. Серед них були Лесь Курбас, Микола Куліш, Матвій Яворський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Михайло Яловий та багато інших. Саме тоді українське Відродження стало розстріляним. На третьому етапі сталінських репресій проти інтелігенції (1937-1938 роки) 130 українських письменників було розстріляно, 11 – вчинили самогубство, 119 було заслано в табори.

   Одним із трагічних символів тієї доби є київська Биківня. У Биківнянському лісі розташоване найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій. Тут був об’єкт спеціального призначення НКВС, де наприкінці 1930-х – в 1940-х роках відбувалися масові захоронення розстріляних та закатованих. Однією з найкривавіших стала ніч у Києві 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВС було розстріляно 563 людини. Трагедія Биківні стоїть в одному ряді із такими злочинами, як Аушвіц, Бухенвальд, Дахау, Бабин Яр та Катинський розстріл. На сьогодні вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян з Биківнянського поховання жертв сталінських репресій. Там загинули письменники Михайль Семенко, Майк Йогансен, Вероніка Черняхівська, художники Михайло Бойчук, Микола Касперович, академіки Федір Козубовський, Петро Супруненко, митрополит УАПЦ Василь Липківський та десятки тисяч інших жертв сталінського «Великого терору» 1937–1938 років.

    Упродовж десятків років радянська влада ретельно приховувала сліди своїх злочинів: на місцях поховань зводилися режимні об’єкти КДБ, землю заливали бетоном, місцевість розрівнювали бульдозерами й висаджували дерева.

   Наше спільне усвідомлення масштабів трагедії має стати запорукою торжества політики гуманізму, взаєморозуміння і миру. Наш обов’язок – пам’ятати, передавати нащадкам правду про минуле.

          

             Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили» (Київ)